Ці миті нудьги були потенційними віконцями для молитви. Маленькими паузами впродовж дня, коли ми могли б усвідомити, що Бог поруч. Відкритися власній душі. Повернути увагу (а разом із нею і відданість) до Бога. Зіскочити з наркотику поспіху й повернутися додому до усвідомленості.Д. Комер, Життя без поспіху (Тернопіль: Кана, 2026), С.112