Про Сам'юела Чедвіка писали: Він був найвищою мірою чоловіком молитви. Щоранку незабаром після шостої він уже був на ногах, і мав невелику кімнату, яку перетворив на відокремлене святе святих, де проводив час із Господом, перш ніж поснідати. У присутності людей він молився з такою силою саме тому, що був постійний у відокремленій молитві до Бога... Коли він молився, він очікував від Бога дій. "Я шкодую, що молився недостатньо, - писав він наприкінці свого життя, - краще б я менше працював, але молився більше; і в глибині душі я шкодую, що молився не так добре, як хотілося б ". "Коли я розпочинаю молитву, - зізнавався один відомий християнин, - моє серце дуже неохоче йде до Бога, а потім із великим небажанням розлучається з Ним."О. Сандерс, Духовное руководство. Основы успеха каждого христианина (Санкт-Петербург: Мирт, 2005), С.106
О Самьюэле Чедвике писали: Он был в высшей степени мужем молитвы. Каждое утро вскоре после шести он уже был на ногах, и у него была небольшая комната, которую он превратил в уединенное святое святых, где он проводил время с Господом прежде, чем позавтракать. В присутствии людей он молился с такой силой именно потому, что был постоянен в уединенной молитве Богу… Когда он молился, он ожидал от Бога действий. «Я сожалею, что молился недостаточно, — писал он в конце своей жизни, — лучше бы я меньше трудился, но молился больше; и в глубине души я сожалею, что молился не так хорошо, как хотелось бы».
О. Сандерс, Духовное руководство. Основы успеха каждого христианина (Санкт-Петербург: Мирт, 2005), С.106
«Когда я приступаю к молитве, — признавался один извест- ный христианин, — мое сердце очень неохотно идет к Богу, а затем с большой неохотой расстается с Ним».