¹ Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасха.

² І первосвященики та книжники шукали, як би його вбити, боялись бо народу. (Луки. 22:2)

³ Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскаріот, що був з числа дванадцятьох, (Луки. 22:3)

⁴ і він пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би його видати. (Луки. 22:4)

⁵ Зраділи ті й згодилися дати йому гроші. (Луки. 22:5)

⁶ І він пристав на те й шукав нагоди, щоб видати його без відома народу. (Луки. 22:6)

⁷ Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. (Луки. 22:7)

⁸ Ісус послав Петра та Йоана: “Ідіть”, - сказав, - “та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.” (Луки. 22:8)

⁹ Вони його спитали: “Де хочеш, щоб ми приготували?” (Луки. 22:9)

¹⁰ Він відповів їм: “Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, (Луки. 22:10)

¹¹ і скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху? (Луки. 22:11)

¹² І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте.” (Луки. 22:12)

¹³ Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху. (Луки. 22:13)

¹⁴ І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. (Луки. 22:14)

¹⁵ І він до них промовив: “Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати, (Луки. 22:15)

¹⁶ бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві.” (Луки. 22:16)

¹⁷ І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: “Візьміть її і поділіться між собою, (Луки. 22:17)

¹⁸ бо, кажу вам: Віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство.” (Луки. 22:18)

¹⁹ І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це - моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.” (Луки. 22:19)

²⁰ Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша - це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається. (Луки. 22:20)

²¹ Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною. (Луки. 22:21)

²² Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.” (Луки. 22:22)

²³ І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити. (Луки. 22:23)

²⁴ Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого. (Луки. 22:24)

²⁵ Ісус сказав їм: “Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. (Луки. 22:25)

²⁶ Не так хай буде з вами! А навпаки: більший між вами нехай буде як молодший, а наставник як слуга. (Луки. 22:26)

²⁷ Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить? Хіба не той, що за столом? Та, проте, я між вами як той, що служить. (Луки. 22:27)

²⁸ Ви ті, що перебували зо мною у моїх спокусах, (Луки. 22:28)

²⁹ і я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, (Луки. 22:29)

³⁰ щоб їли й пили за столом у моїм Царстві й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля. (Луки. 22:30)

³¹ О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, (Луки. 22:31)

³² та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів.” (Луки. 22:32)

³³ “Господи”, - сказав Петро до нього, - “з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть.” (Луки. 22:33)

³⁴ А Ісус мовив: “Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, мене не знаєш.” (Луки. 22:34)

³⁵ Далі сказав їм: “Як я вас посилав без калитки, без торби та взуття, хіба вам чого бракувало?” (Луки. 22:35)

³⁶ “Нічого”, - відповіли. Він же до них промовив: “А тепер - хто мас калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. (Луки. 22:36)

³⁷ Кажу вам: Має сповнитись на мені, що написане: Його зараховано до злочинців, - бо те, що стосується до мене, кінця доходить.” (Луки. 22:37)

³⁸ Вони казали: “Господи! Ось два мечі тут.” А він відповів їм: “Досить!” (Луки. 22:38)

³⁹ Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні. (Луки. 22:39)

⁴⁰ Якже прибув на місце, він сказав їм: “Моліться, щоб не ввійти в спокусу.” (Луки. 22:40)

⁴¹ І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися: (Луки. 22:41)

⁴² “Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!” (Луки. 22:42)

⁴³ Тоді з'явився йому ангел з неба, що підкріплював його. (Луки. 22:43)

⁴⁴ Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю. (Луки. 22:44)

⁴⁵ Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. (Луки. 22:45)

⁴⁶ І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!” (Луки. 22:46)

⁴⁷ Коли ще говорив, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати. (Луки. 22:47)

⁴⁸ А Ісус сказав до нього: “Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?” (Луки. 22:48)

⁴⁹ Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: “Господи, чи не вдарити нам мечем?” (Луки. 22:49)

⁵⁰ І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо. (Луки. 22:50)

⁵¹ Ісус озвався: “Лишіть но!” І доторкнувшися до вуха, він зцілив його. (Луки. 22:51)

⁵² Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього: “Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями! (Луки. 22:52)

⁵³ Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви.” (Луки. 22:53)

⁵⁴ Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека. (Луки. 22:54)

⁵⁵ І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. (Луки. 22:55)

⁵⁶ Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже: “І цей з ним був!” (Луки. 22:56)

⁵⁷ А він відрікся, кажучи: “Не знаю його, жінко!” (Луки. 22:57)

⁵⁸ Та трохи згодом другий, побачивши його: “І ти з них”, - каже. Але Петро відповів: “Ні, чоловіче!” (Луки. 22:58)

⁵⁹ А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати: “Справді, і цей з ним був! До того він і з Галилеї!” (Луки. 22:59)

⁶⁰ Петро озвавсь: “Не знаю, чоловіче, що ти кажеш.” І зараз, як він говорив ще, заспівав півень. (Луки. 22:60)

⁶¹ І Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав: “Петре, перше, ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі.” (Луки. 22:61)

⁶² І, вийшовши звідти, заплакав гірко. (Луки. 22:62)

⁶³ Тим часом люди, що держали його, б'ючи його, над ним знущалися (Луки. 22:63)

⁶⁴ і, накривши, питали його: “Пророкуй, хто той, що вдарив тебе?” (Луки. 22:64)

⁶⁵ І багато іншого, глузуючи, говорили на нього. (Луки. 22:65)

⁶⁶ Якже настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники; і привели його на суд свій (Луки. 22:66)

⁶⁷ і казали: “Коли ти - Христос, скажи нам.” Він відповів їм: “Коли скажу вам, ви не повірите; (Луки. 22:67)

⁶⁸ а якщо вас спитаю, ви не відповісте. (Луки. 22:68)

⁶⁹ Віднині Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили.” (Луки. 22:69)

⁷⁰ А всі сказали: “То, значить, ти Син Божий?” Він сказав до них: “Самі ж кажете, що я.” (Луки. 22:70)

⁷¹ “Навіщо нам ще свідки”, - сказали ті, - “самі ми чули з уст його.” (Луки. 22:71)