¹ Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

² Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!

³ Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?

⁴ Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!

⁵ І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.

⁶ Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...

⁷ Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!

⁸ Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...

⁹ Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...

¹⁰ Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!

¹¹ Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...

¹² Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

¹³ І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.

¹⁴ Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...

¹⁵ Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!

¹⁶ Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

¹⁷ І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...

¹⁸ Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...

¹ Сказав був я в серці своєму: Іди но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра, та й воно ось марнота...

² На сміх я сказав: Нерозумний, а на радість: Що робить вона?

³ Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло, і провадити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупоти, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя.

⁴ Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе садив виноградники,

⁵ запровадив для себе садки та гаї, і понасаджував в них усіляких дерев овочевих.

⁶ Наробив я для себе ставів, щоб поливати із них ліс дерев, що виростали.

⁷ Набував я для себе рабів та невільниць, були в мене й домівники. А худоби великої та худоби дрібної було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до мене були!

⁸ Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок наложниць.

⁹ І звеличувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були, моя мудрість стояла також при мені.

¹⁰ І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого!